До дня української писемності та мови

До дня української писемності та мови

О слово рідне! Пращура молитво!

Громи Перуна, Велеса поля!

Софія Київська - творіння Ярослава.

Слов'яномовна праведна земля.

            Історія кожної мови нерозривно пов’язана з історією народу, який є носієм цієї мови, її творцем.

            Тож звернемося до історії нашої мови та писемності.

            Безперечним є той факт, що українська мова є однією з найдавніших індоєвропейських мов. Давність нашої мови доводили українські та зарубіжні вчені Павел Шафарик, Олексій Шахматов, Агатангел Кримський та інші. Про це також свідчать і твори фольклору, зокрема календарно- обрядова поезія. Так український мовознавець Олександр Потебня стверджував, що веснянка «А ми просо сіяли» була відома ще в І тисячолітті до нашої ери. Навряд чи хтось перекладав її на сучасну українську мову.

            Багато наукових дискусій викликає і питання існування писемності в українських землях. Перші писемні знаки знаходимо на глиняному посуді, пряслицях зброї ,які сягають ще трипільської доби. Вчені припускають, що писемність на території сучасної України мала кілька варіантів. Чому ж пам’яток стародавньої писемності так мало? Можливо, тому, що записи робилися на навощених дерев’яних дощечках або на бересті, які погано зберігаються. Проте знаходиться чимало писарських інструментів, так званих стилів, або стилосів.

            Однак давайте звернемося до такого звичного нам графічного знака як буква. Вважається, що сучасні слов'янські алфавіти беруть початок від кирилиці, яку створили Кирило і Мефодій, але митрополит Іларіон у праці «Слов’янське письмо перед Костянтином» переконливо доводить правдивість оповіді ченця Храбра, який стверджував, що Костянтин (Кирило) знайшов у Херсонесі Таврійському Євангеліє і Псалтир, «руськими письменами писані». Ця подія датується 860 - 861 роками.

            А тепер згадаймо історію літописання,що бере початок трохи не одночасно з запровадженням християнства на наших землях.

            У 1113 році з’явилася славнозвісна праця Нестора-літописця «Повєсть врємєнних лєт» («Повість минулих літ»).

            Особливою подією стало видання староукраїнською мовою «Пересопницького Євангелія», на якому присягають на вірність Україні наші президенти.

            Новою віхою в розвитку української мови став вихід у світ першої частини «Енеїди» Івана Петровича  Котляревського в 1798 році, в якій звучала жива народна мова, якою спілкувалися тогочасні жителі Полтавщини. Слід зазначити, що ще задовго до появи «Енеїди» жива народна мова звучала в інтермедіях, близькою до народної мови писали свої твори Семен Климовський, Климентій Зіновіїв та інші.

            Російські імператори розуміли, що українська мова небезпечна, бо змушує українців задуматись, що вони не малороси, а українці, тобто нація, яка має право на свою державу. І посипалися заборони одна за одною. Але навіть це не зупинило розвиток нашої мови. Вона вирвалася з-за грат мужнім словом Тараса Шевченка:

Возвеличу отих рабів німих,

Я на сторожі коло них

        Поставлю слово…

І таки возвеличив, і поставив наше рідне українське слово як надійну оборону від усіх бід і поневірянь!

    Як довго ждали ми своєї волі слова!

      І ось вона співа, бринить.

         Бринить-співає наша мова,

 Чарує, тішить і п’янить.

1989 року ухвалено Закон «Про мови в Українській РСР», і наша мова одержала статус державної, а 28 червня 1996 10 стаття Конституції України затвердила цей статус нашої української мови.

            Наше завдання сьогодні – розвивати нашу українську мову, бо саме мова – одна з найпотужніших ознак нації.